Я не знаю, де я колись брала час писати тут кожен день. Хоча це так добре, що є якась пам'ять, що можна згадати і на секунду побувати в якомусь давно минувшому дні, за якими я часом дуже і дуже сумую. А зараз раааз і пів року пролетіло, моргнути не встигла і купа подій вже пройшли і за рік їх і не згадаю.       Життя йде, воно сильніше ніж війна: було до неї, буде й після. Аліска вже тут такого жару дає, що ховайся в жито. Чуть не по її і все: крики, валяння по землі, кусання йой. Дуже її люблю. Вона така моя жабка, мишка, квіточка і зірочка. Мій світ.
     Грошей так і далі малувато. Ремонт робимо і робимо. Лесик перебивається тими роботами. Я вчусь на фронтендера, вже майже довчилась, тепер вмію зробити таймер і прогноз погоди)) Щеб то якось на практиці пригодилось.
      Друзів тепер бачу раз в три місяці, а так все сім'я і сім'я. У вересні родичі з Миколаєва втікли сюди на Захід. Т.Наташа, д.Вова і Юлічка, через місяць Юліка померла - не убили москалі, так добили наші. На річницю до тата їздила, гарно усі час провели, якщо так сказати можна, просто всі спілкувались і було доволі по сімейному, ніби мене там люблять. І пам'ятник у тата гарний. Шкода, що його самого вже нема. Бабушка дуже часто хворіє, її теж скоро не стане і вся історія піде в нікуди. Вся ця гілка моїх предків обвалиться, я це прям відчуваю, як історія моєї родини витікає крізь пальці, а я і запитати не маю що. Просто так багато хочеться знати, аж не знаєш, що спитати, особливо коли телефонна розмова 5 хв. 
     У відпустку ми не їздили цього року, бо грошей не було. Але трошки були в одноденних поїздках машиною, переважно самі, а раз з нами Павло Мигулько і Павло Сновидович їздили. Раз з Ірою і малими їздили з "Відвідай" і там наша гідесса дуже переживала за Алісу, як же ми з нею цілий день будемо, але малечі дуже подобалось, а вона теж всім подобалась, бо вона в нас ще той дружелюбний і комунікабельний пиріжок, і в результаті їй щей хлопали два рази всім автобусом як наймолодшому і наймилішому мандрівнику всіх часів і народів)) Поїздка вдалася))
    А от тепер  в кінці листопада в Лесика забрали права на рік, тож нам тепер хіба піші прогулянки світять. За що йому окрема дяка від всієї родини.
    Світло виключають кожен день мінімум на 4 години. Спочатку було скрутно, тепер вже норм. Головне все зарядити до того часу. І не забути скачати мультики)) Коли знаєш графік, то нормально підлаштувати всі свої справи.  Але Алісі дуже не подобається, вона потім все включає, любі лампи, які тіки є в хаті.))) Ну і на вулиці гул постійний від генераторів, тож не дуже поговориш. Ну але то таке - дрібниці життя.
   За пару днів вже Новий Рік, а я навіть не зауважила, як цей минув. Ей, час, лети трохи повільніше! Надіюсь в новому році нас чекає перемога, мир і спокій! І багато грошей))))