Він всетаки стримав слово.Позвонив.Просто сказав,що все добре і що він йде спати,бо ще так і не лягав.І на тому спасибі.Як завжди позвонить пізніше...Знову чекання...Знову невизначеність...Останнім часом мені так бракне якоїсь норми,стандарту,чогось що має форму,чогось,об що я можу спертись і за що заховатись.я б"юся за своє щастя,яке вилами по воді писане,зі всіх сил,так ніби ось-ось втону,а потім з"ясовується,що це трясина,і з кожним рухом все менші шанси на порятунок.ДЕ ВІРНИЙ ШЛЯХ?В КОГО СПИТАТИ?ЯК ЗНАЙТИ ДОРОГОВКАЗНИК?Хочеться нерухатись,завмерти,вийти геть.Мене нема...я всього лиш відображення подій,що вже відбувались...