Напишу-ка я про свої фобії і манії (може найде це якийсь юнний доморощений психолог і вилікує мене),
= є чого боятись)отже боюсь:
1. Я боюсь заговорити з незнайомими людьми. Мені здається, що якшо я скажу щось то це буде занадто некультурно/голосно/тихо/фамільярно/з негарною вимовою/повна лажа. Через 5 хвилин розмови я можу все життя людині розказати, а заговорити першою не можу.
2. Я боюсь навязуватись. При досить великій кількості людей, яких я знаю і які кажуть, що мене люблять, позвонити я можу десь так 10тьом (не рахуючи родичів), а покликати гуляти 3-4. Ситуація загострюється, коли людина, яку я всеж зважуюсь кудись покликати, каже що занята.
3. Я боюсь захворіти на невиліковну хворобу чи того, що в мені живе якийсь демон. Тому стараюсь оминати лікарні і церкви, а коли туди захожу, аж стискаюсь вся.
4. Я не вдоволена своїм зовнішнім виглядом. Багато людей каже, що я гарна, багато каже, що ні. Якщо чесно, мені пофіг, що хто говорить, я знаю, що саме в собі я не люблю і ніяк не можу поміняти ні свою зовнішність, ні ставлення до себе. І хоч багатьом людям я подобаюсь, всеодно цьому широ дивуюсь. Через всякі бяки не можу поводити себе настільки розкуто, наскільки б хотіла.
5. Я боюся вирости. Мабуть тому мені ще досі дають 16 років.
6. Я боюсь вбити чи пошкодити якусь тварину. До дурного доходить. Комара перед тим як на собі вбити, пробачення прошу. Всіх решта тварин (навіть жучків, червячків і прочіх букашок) збираю повсюдно і несу в безпечне місце.
7. В дитинстві боялась плями на стіні. Тато її замалював, але я ще досі знаю, де вона і холодок часом пробирає.
8. До недавна боялась коров, тепер якось вже змирилась.
9. Я боюсь бути безпомічною, слабкою, боюсь просити допомоги. Мабуть тому досить часто агресивна, щоб не зачіпались.
10. Я боюсь, що щось станеться з моїми рідними і близькими. Постійно за це переживаю і нервуюсь.
11. Я боюсь відкривати душу. Не хочу, щоб туди плювали і все таке.
Плужить мене:
1. Я не люблю говорити з людьми в транспорті. Ніпрошо. Вийдем поговорим. А там обід мовчання.
2. Я не люблю ситуацій, коли я відкриваю двері ключом, а з іншої сторони хтось ручкою теж відкриває. Вбити хочеться.
3. Я не люблю повторювати 2 рази. Зриваюсь на крик. Навіть, якщо перший раз людина не почула, бо я шопотом сказала.
4. Я не люблю, коли людина вривається в мій світ і починає потихеньку переставляти речі, вводити свої порядки і т.д. Якщо я хожу саме по цій дорозі 2 роки, я і далі хочу по ній ходити, якщо я сижу на тому місці, я і далі хочу там сидіти. Як Шелдон Купер))
5. Я не люблю спати дуже близько коло людей (якщо це не кохана людина), за виключенням палатки чи чогось схожого. Людина має спати від мене на відстані хочаб півметра.
6. Я не люблю, коли люди питають, яку я музику слухаю. Кажу, що Аллу Пугачьову.
7. Я не люблю, коли людина не піднімає трубки. Хочеться знайти і дати в тикву.
8. Я не люблю вдягати чийсь одяг( крім сестри/мами/тьоті/хлопця). Незнаю чого. Знов дисгармонія з"являється.
9. Я не люблю, коли дають виконувати багато справ і заодно таку ж гору порад. Чому див. пункт 8.
10. Я не люблю в когось щось просити. Навіть якшо знаю, що ця людина мені винна.
11. Я не люблю скреготливих звуків/вітер в трубах/загрозливий шелест листя.Думаю цей список буде поповнюватись))
@темы:
я,
роздуми,
всяка погана кака
-
-
17.06.2010 в 00:30все це мені дуже зрозуміло)
А я ще не можу в транспорті щось сказати, в мене відчуття, що я слажаю, на мене всі будуть дивитися і ржати. Одне "ви зараз виходите?", в метро, щоб пройти, коштує мені диких зусиль(
А ще я досі не можу попросили зупинити на зупинці. Я чи почекаю аби це хтось інший сказав, чи проїду і вийду на першій зупинці, де відчинять двері(
це не лікується, мабуть(
-
-
17.06.2010 в 01:03ну на таке я вже спромагаюсь)) може звичка, бо з п"ятого класу сама в транспорті їзжу)