Вступний магістерський в мене 14.07. о 14:00



Літо летить дуже швидко. Я як стрекоза, яка "обернуться не успела - а в глаза глядит зима", мить раз і проскочила, і щ одна, а потім ще...і я ніяк не можу злапатись за шось важливе...воно непомітно проскользує десь між ніг чи підпахвою, а може за лівим вухом..постійне відчуття чогось щойно втраченого...такі емоції в середині, я навіть слів їм не знаю...чи то в мене малий словниковий запас, чи просто не має таких слів ніде...але емоції дуже гострі, ніби щастя і горе водночас, відчуття втраченого і такі, ніби ось зараз станеться щось радісне, і люди навколо мене бісяться, а в мене в голові "скоро, вже скоро, почнеться", а що почнеться? хз..це не в голові, це всередині..трохи страшно від того..і постійно хочеться втекти в ліс. Дуже хочеться бути коло дерев, коло тварин, дивитись на зірки, ходити босоніж...можливо і голою)) я там себе дуже добре почуваю, правда Шипіт то не те, там занадто багато людей, я хочу кудись де нема таких, я б навіть сама поїхала, але місць так добре незнаю і маньяків усяких боюсь, а ліс зовсім не боюсь, мене і раніше тягнуло на природу, а зараз це все досягає апогею якогось і в тому числі щодо різниці між моїми стосунками з людьми і з тваринами та рослинами( то дуже багато писати але різниця величезна). В мене ломка. Я скоро просто зірвусь і побіжу... може мені дійсно варто сходити до психіатра? але я його боюсь, він може мене закрити і хуй я потім кудась дінусь... тим більше психіатри не вірять, що голоси в тобі не обов"язково значать роздвоєння, розтроєння і т.д особистості. І в демонів вони не вірять. А я дуже боюсь, щоб це був тіки не він. Мабуть, я всетаки хвора. Ну що ж потоки брєду в щоденнику теж не завадять. Не знаю, куди дівати це все, що в мені...

Слухаю Цоя. Згадую молодість. І він якось в тему до моїх всіх відчуттів.