Мені боляче. І тоскно. Через Лисого, через Боріса, через своє тупе життя. Через те, що я хочу іншого минулого, теперішнього і майбутнього. Через те, що вроді і не я живу останніх пару років, я просто наблюдаю. Той час біжить кудись поперед мене, а я просто неодупляюсь.
Сижу і тихо ридаю. Хоч хочеться кричати шо є сили. Отак, я і це бажання не можу виконати, оскільки сусіди.. оскільки я ж порядна.. оскільки я вже доросла.. хто вклав мені в голову стільки дурних комплексів і стереотипів??? хочеться просто вийти з дому і попасти в інший паралельний вимір, тільки б не тут находитись.