Я не хочу бути зручною людиною. Я не можу так існувати. Чому в мене все так? Чому я не можу відчувати свободу?

Мамо, мамочко, для чого ти розвивала в мені цю особистість? Чому ніхто з дитячих психологів не пояснив тобі, що це намарно в нашому безглуздому світі? Чому ніхто не попередив що тим особистостям, які на все мають власну думку і хочуть жити по тільки їм зрозумілим законам, ох як не солодко буде в цьому світі? Тай всі інші з ними намучаться..
Чому ти вчила мене матиматики і хімії, а не куховарити? Всі б зараз говорили, яка я хороша господиня, а теорема Піфагора мені у повсякденному житті ітак не пригоджується.
Чому ти не сказала, що треба заводити правильних друзів? На приклад, дівчаток-католичок, що тіки те і роблять, що хрестиком вишивають. Мені 25, а я тіки і чую - міняй друзів! Ні, вони не погані - вони не раз виручали мене зі скрутних становищ. Просто 3 з 4 - хлопці, а це виявляється ох яка халепа для порядного кавалера.
Чому дала повірити в принца? Чом не попередила, що зазвичайні ті принци більше схожі на мавпячих? Принаймні ведуть себе і пахнуть так само.
Чому не пояснила, що жінка має бути зручною для чоловіка, що в цьому вони бачать її найбільшу цінність? Що це як раз в їх довбешках і означає "розуміння і підтримка"? Тепер ти маєш великий ризик не дочекатись від мене внуків.
Чому ти вчила мене боронити правду, чому не навчила мовчати або хитрувати? Чому не вбила мені в голову тяжким предметом такі прості закони виживання? У спілкуванні з людьми так тяжко стримати язик... Тяжко стерпіти, гірко дивитись на наслідки..
Чому не попередила, що моя думка не важлива і нікого не цікавить? Тисячі дітей по всьому світі це знають. Їм не забувають про це нагадати ще з самого малого. А до мене дійшло от доволі недавно. І ніяк не можу з цим змиритись.
Чому вчила поступати справедливо, по совісті? Справедливості нема, це ілюзія. Чому не попередила, що серцю не варто довіряти? Тепер я розумію, що ним і користуватись не бажано.
Мамусю, для чого мені вся та справедливість, індивідуальність, честь та гідність? Міліони людей живуть без них. І, мені здається, набагато легшим життям.

От тіки я вже так не можу. "Не те виховання", як то кажуть. Ненавиджу саму думку про таке існування. І от халепа. Така я створюю забагато шуму і проблем. Така я тяжка для сприйняття оточуюючих. Я це відчуваю і розумію. І така я одинока навіть в натовпі.



А на рахунок свят..Пройшли буденно. Нічого особливого. Трохи в мене, трохи в Роми, трохи в Іри, трохи в Колі, трохи в Паши. Галочку я поставила. Новий рік наступив.