В мене нема голови. А точніше нема нічого в голові.

Кожен день я бачусь з Бодьою. Інколи мені здається, що я в нього закохана, інколи хочеться просто вдушити і щоб більше він ніколи до мене не говорив. Сьогодні ми припрощанні поцілувалиь в губи. А до того за руку ходили))) Мені ніби знов 18 років. Та які 18, всі 14)) Не знаю, що з того вийде, але підозрюю, що нічого хорошого. Заспокоюю себе тим, що ж ітак нема що робити, не дома ж сидіти..а він зрештою подорослішає можливо колись..Сьогодні шрами свої показував, дивуюсь як його не вдушили ше до АТО, але може я занадто прискіплива і вже не дуже пам"ятаю як то бути 21-річною дитиною людиною.. Стараюсь розлабитись і будь шо буде, але ця стандартна моя відмазка ні до чого доброго мене ще ніколи не приводила) Зато моя рідна, провірена)) Пофіг, в суботу знов в гори, а там дасться чути) Хоча, якщо чесно, скучаю за Льонькою і доволі сильно. І якщо він зараз якимось чином з"явиться я знов закручу шалену Санта Барбару. Обіцяла собі, що не буду так робити, але серцем чую, що своїх обіцянок я не дотримаюсь. Як іспалняла так і буду. Старого коня нових трюків не навчиш.